Кременчуцька петля
Навколо водосховища
Ідея подорожей навколо водосховищ відвідувала мене вже не перший рік. До того ж хотілося здійснити подорож, яка буде тривати 5 днів, тому як такого досвіду у мене ще не було. Десь бракувало часу, а в якісь моменти я можливо не до кінця був впевнений у своїх силах. Але бувають моменти, коли ти розумієш сам для себе - вже настав час. Одним із планів, який у мене вже давно був - це поїздка навколо Кременчуцького водосховища. Був вже навіть готовий маршрут і ідеї місць, які хотілося відвідати по дорозі. Залишилося підкорегувати його та вирішити з датами. Я закинув ідею всім своїм друзям, і на неї відгукнувся Влад. Після обговорення ми вирішили, що поїдемо у серпні, так що повернутися додому до Дня Незалежності.
День перший
Ранкова подорож
Прокинувся я десь о 4-й ранку, та здійснивши всі ранкові процедури, одягнувся, взяв велосипед, та вирушив у ніч. Їдучи нічним Ржищевом зустрів тільки якусь машину та сову, яка злетіла десь з даху пожежної частини. За містом, вже ближче до Півців почало світати, я навіть помітив декілька персеїд. Вранці вже було досить прохолодно, а я запланував їхати у сандалях, тому одягнув шкарпетки від Dexshell, у них було комфортно та тепло, а на випадок дощу, вони ще й не пропускають вологу.
Біля повороту на Потоки вирішив поснідати, достав бутерброд, та з'їв його на ходу. В самому селі було дуже прохолодно, але я вже очікував цього. Минулого року, повертаючись в жовтні з Буцького каньйону, я проїжджав через Потоки вночі та теж тоді добряче підмерз. І навіть зараз влітку, в середині серпня тут зранку 8 градусів тепла. Далі виїжджаю на трасу, яка веде до Миронівки, та вже при в'їзді зупиняюся біля заправки, щоб попити кави.
Після кави ще їду ранковими вуличками Миронівки, сьогодні неділя, тому майже нікого нема. Проте не біля самого залізничного вокзалу, бо саме тут поруч знаходиться базар, на якому зараз багато народу. На першій платформі чекає на пасажирів електричка на Київ. Нам же потрібно рухатися в іншому напрямку. Заходжу до кас та купляю собі квиток до Сміли. Тут ми маємо зустрітися з Владом, і поки я його чекаю, то знімаю з себе все зайве, бо вже стало досить спекотно, та доїдаю другий бутерброд. Електричка на Київ відправляється та за нею стає видно нашу електричку, яка стоїть біля другої платформи. Якраз в цей час під'їжджає Влад і ми залазимо в вагон та невдовзі вирушаємо до Сміли. Як виявляється потім, електричка прямує аж до Знам'янки, ми спочатку думаємо проїхатися кудись далі, ніж до Сміли, але потім вирішуємо, що будемо все ж таки дотримуватися нашого плану.
Сміла
Приїхавши в Смілу, ми вирішуємо для початку десь пообідати, та особливо нічого не шукаючи, сідаємо у якомусь привокзальному генделику. На наш подив, готують тут нормально. Пообідавши, ми вирушаємо у напрямку Холодного яру. Одним із перших населених пунктів у нас є шляху є Жаботин. Тут ми ненадовго зупиняємося, щоб перепочити, та попутно робимо фото місцевої церкви. Біля церков у дворі як правило є якесь джерело води, де можна поповнити запаси, але у цьому випадку ворота були зачинені. Тому ми попрямували далі по селу в пошуках води.
Холодний яр
Набравши води в одній із сільських криниць, ми покидаємо це село, та якось непомітно для себе заїжджаємо в холодноярський ліс. Тут з нами трапляється класична ситуація. Річ у тім, що при плануванні маршруту я проклав його через одну із лісових доріг. Але в реальності дорога ця вже давно заросла і по ній не те щоб проїхати, не можливо навіть пройти пішки. Тому ми почали трохи блукати, шукаючи шлях, щоб виїхати до асфальтної дороги. Це у нас вийшло, хоч і відняло у нас часу, якого і так було обмаль. Виїхали ми якимись лісовими дорогами, частини яких не було на карті. Та виїхали на перехрестя біля пам'ятника холодноярським партизанам. По дорозі я також помітив вал городища, про яке мені розповідав Анатолій.
Звідси ми добираємося на асфальтовану дорогу та прямуємо до монастиря. Зупинившись біля входу, я помічаю що поруч знаходяться якісь сходинки до джерела і вирішую спуститися вниз, щоб набрати води. Але там нічого не знаходжу, ми вже й так втратили час блукаючи по лісу, тому я не йду далі в пошуках води, а повертаюся назад. В сам монастир ми не заходили, а трохи перепочивши біля входу попрямували в село Буда. Холодний яр дуже цікаве місце, але сюди потрібно ще якось приїхати окремо. А в ідеалі домовитися, щоб тут хтось показав і розказав все цікаве хтось обізнаний. Маю надію, що якось тут зустрінемося з Анатолієм, який може розповісти найцікавіше про Холодний яр.
Приїхавши в село Буда ми вирішуємо підкріпитися і відвідуємо Дикий хутір. А потім я вирішую пройтися до дуба Максима Залізняка. Вважається, що саме біля цього дуба він проводив наради за часів Коліївщини. Дуб також являється пам'яткою природи.
А далі ми прямуємо польовими дорогами. І хоча по плану було проїхатися за Суботів і десь там, біля Чигирина, стати на ночівлю. Проте у нас бракувало часу через те, що ми трохи поблукали в холодноярському лісі, нам прийшлося трохи змінити плани. Вирішуємо, що потрібно постаратися доїхати до Медведівки і там десь стати на ночівлю. Тому швидко крутимо педалі, а по дорозі я помічаю ще декілька цікавих локацій, проте, за браком часу приходиться просто кидати погляди на краєвиди і їхати далі. Приїхавши у Медведівку, ми знаходимо там ставок, і навіть зручне місце, де є столик та місце для купання. Але зі свого туристичного досвіду ми вже знаємо, що в таких місцях можна не відпочити через те, що вночі на це місце можуть приїхати місцеві, щоб попиячити. Ми їдемо навколо ставка, і неподалік від нього знаходимо місце, яке більш-менш буде зручним.
День другий
Чигирин
Наступного дня нас будять корови, яких зранку місцеві вже погнали на луки пастися. Зібравши табір та поснідавши, ми повертаємося на місце, яке побачили вчора та купаємося там. Потім ще трохи затримуємося у самому селі. Тут стоїть пам'ятник Максиму Залізняку, який за однією із версій народився саме в цьому селі.
Далі наш шлях проходить до села Суботів, у якому знаходиться Іллінська церква. Та сама, зображення якої можна побачити на п'ятигривневій купюрі. Церква була побудована за наказом Богдана Хмельницького як родова церква-усипальниця. Але досі невідомо, де все ж таки був похований Хмельницький.
Ми зупиняємося на галявині, трохи вище церкви. Я вирішую посидіти тут і трохи відійти від спеки в тіньочку. А Влад йде розглядати все детальніше. Біля галявини, на лаві, сидить якась жіночка і з кимось теревенить телефоном. Коли проходять якісь туристи, вона зненацька підводиться і стрімко біжить на перехват, при цьому кричить, що прогулянка біля церкви безкоштовна, а якщо хочуть піти до замчища, то повинні заплатити. В цей момент повертається Влад і вона починає також і йому розповідати, що тут платно. Ми полишаємо це галасливе місце, та прямуємо до Чигирина.
За планом у нас маршрут проходив по так званому Суботівському шляху. Тому відразу за церквою повертаємо ліворуч та спускаємося дорогою вниз. Шлях здебільшого проїзний, проте в деяких місцях ми навіть ідемо пішки й котимо велосипеди. Влад називає це "чигирями в Чигирин". З часом ми покидаємо цей шлях та доїхавши до річки Тясмин, звертаємо праворуч і їдемо вдовж річки. Так і їдемо ґрунтовою дорогою, з лівого боку річка, а з правого якісь городи та кукурудза. Попереду видніється якась велика гора і я навіть не відразу зрозумів, що це саме Замкова гора. Аж тут Влад побачив на ній пам'ятник та вказав мені, тут я й зрозумів що це за гора та пам'ятник. Піднімаючись дорогою на гору, ми зустріли жінку, яка поцікавилася у нас звідки та куди ми їдемо. Почувши про нашу подорож і бажання відвідати Замкову гору, вона провела нас на неї, та розповіла чимало цікавого про гору.
Далі ми попрямували до пам'ятника Богдану Хмельницькому, звідси відкривався чудовий краєвид на Чигирин. Тому ми тут трохи затрималися та перепочили. Потім оглянули бастіон Дорошенка, пофотографували там гармати та позаглядали у бійниці, з яких чудово видно місто. Бастіон був частиною фортеці та був основним опорним пунктом під час чигиринської облоги. Його залишки було знайдено під час розкопок та відреставровано.
Нагірне
Покинувши Замкову гору, ми вирішуємо, що вже час підкріпитися, та знаходимо затишне та недороге кафе. Після цього прямуємо в напрямку Орбіти, маршрут певний час веде нас бетонною дорогою і нарешті ми добираємося до цього культового місця. Проте нічого особливо цікавого для себе я тут не находжу. Плануємо ще під'їхати до труби, але десь пропускаємо поворот і вже вирішуємо не повертатися. Через деякий час Влад помічає, що запахло Дніпром. І дійсно, невдовзі ми потрапляємо на Тясминську дамбу. Рух по ній для автомобілів заборонено, але велосипедом ми спокійно проїжджаємо по ній.
Ми прямуємо далі, сьогодні у нас по плану дістатися до села під назвою Нагірне і там стати на ночівлю. Якось неочікувано для себе ми опиняємося в Кіровоградській області, щось я упустив цей момент. Далі починаються постійні підйоми та спуски, які нас дуже виснажують. Проте тут чудові краєвиди. Коли ми добираємося до місця стоянки, стає вже досить темно. Але нам ще вдається розгледіти настільки тут красиве місце. На протилежному березі видно якусь гору і я здогадуюся, що це Пивиха, завтра ми попрямуємо до неї. Ставимо табір, вечеряємо, проте до води нам, на жаль, не дістатися. Тут дуже круті береги, ніби ти в Ржищеві, в Липках.
День третій
Світловодськ
Вранці нас розбудила зграя шпаків, яких тут було неймовірно багато. Ми поснідали та почали потрохи збирати табір. Покидати це чудове місце не хотілося, тому ми ніби розтягували всі справи, щоб побути подовше на цих кручах. У мене в голові вже сам собою вималювався план, як краще було б приїхати ще у ці місця. Тому маю надію, що наступного року організуємо подію, та знову відвідаємо ці мальовничі пагорби кременчуцького водосховища.
Речі вже зібрано, роблю ще декілька фото і ми вирушаємо до Світловодська. Для початку нам потрібно повернутися до траси та поповнити запаси води.
Дуже швидко ми добираємося до міста. Особливого нічого про нього сказати не можу, тому як не було часу роздивлятися. Із-за поганих доріг потрібно було постійно дивитися на шлях, щоб не влетіти в якусь яму чи то ливнівку. На набережній робимо невеликий перепочинок, а потім прямуємо до Кременчуцької ГЕС. Нею ми потрапляємо на лівий берег, та їдемо далі довжелезною дамбою. На самій дамбі ми зустрічаємо бігунів, які беруть участь у марафоні й біжать з міста Дніпро у місто Київ. В далечині вже видно гору Пивиха, до неї ми і веде наш шлях.
Пивиха
В кінці дамби ми повертаємо ліворуч, та опиняємося в Полтавській області. Їдемо дорогою, та невдовзі попадаємо у якийсь тупик. З лівої сторони якісь хащі, а з правої — садок обгороджений колючим дротом. Не зрозуміло, куди рухатися далі, а повертатися назад, на трасу, та ще й робити велику петлю бажання не було. Аж тут, зненацька, з цих куширів виліз якийсь чолов'яга, який привітався і назвався Сергієм. Він відразу здогадався, що ми їдемо до гори. Тому він визвався показати нам дорогу. Відразу ж провів до місця, де в заборі в одній із секцій не було колючого дроту. Садок, як виявилося, був закинутим. Сергій провів нас через чагарник, та вивів на дорогу, відразу попередивши, що далі потрібно бути обережним, бо дорога місцями обвалилася у річку і потрібно об'їхати такі місця стежками. Ми подякували йому, тому як дійсно самі навряд чи знайшли дорогу далі. А Сергій попросив за свої послуги на "стаканчик кави".
Невдовзі ми виїжджаємо вже на нормальну дорогу та прямуємо до села Максимівка. Там робимо невеличку зупинку біля магазину, та потім продовжуємо свій шлях до гори. Невдовзі ми добираємося до неї, про що говорить вивіска, яка повідомляє, що гора Пивиха являється ландшафтним заказником місцевого значення. Проїхавши трохи по горі, знаходимо столик, біля якого зупиняємося на обід. Підкріпившись та перепочивши, їдемо далі та вибираємося на оглядову площадку, звідси добре видно водосховище, та навіть трубу, яка знаходиться біля Орбіти. Місцина ця сподобалася, та на неї теж потрібен час, тому я записую собі це місце для подальшого відвідування.
Від Пивихи ми добираємося до Градизька, але їдемо не зовсім через нього, а наскільки це можливо околицями. І вже за самим містом ми добряче заблукали. Як завжди на карті дорога є, а насправді вона просто відсутня. Тому втрачаємо тут досить не мало часу на пошуки шляху, щоб вибратися.
Дамба
Далі їдемо по трасі і звертаємо з неї біля села Бугаївка, в якому ми скупляємося продуктами та прямуємо у пошуках місця для ночівлі. Хотілося знайти місце біля Дніпра, щоб можна було покупатися. Та річка була вся зелена від цвітіння водоростей. Так ми їдемо по дамбі, аж поки не добираємося до місця, де помічаємо місцевих, які купають. Тут чистенька вода і ми запитуємо у них, чи не будемо заважати. Вже майже стемніло, тому вони зібралися і поїхали додому, а ми почали таборитися. Лягли спати пізно, і це була, мабуть що найгірша ніч в цій подорожі. Тут було дуже багато комарів, які ледь не з'їли нас. Біля нас бігав якийсь єнотоподібний собака, а вночі ще й намагалася залізти до Влада у намет, мабуть, внюхала їжу та пробувала добратися до неї. Вранці мене знову розбудила величезна зграя шпаків. Але найгіршим було те, що як виявилося, це місце було уподобане браконьєрами, і вони ганяли всю ніч на мотоциклі прямо біля нас. Тому на ранок ми були дуже втомлені, якось поснідали та зібралися і дорогою вирушили далі.
День четвертий
Черкаси
Останні два дні у нас планувалися як просто ті, що підуть на те, щоб повернутися у Ржищів. Тому вже якихось особливих місць відвідувати ми не планували. До того ж лівий берег, окрім гори Пивиха, мені не запам'ятався нічим особливим. Можливо я не дуже у ньому орієнтуюся, а можливо воно так і є. Тому ми сьогодні покидаємо Полтавську область, та попадаємо у Черкаську. Доїхавши до Іркліїва, стаємо на обід біля одного із магазинів. Я маю необережність запитати у якогось діда якої якості дорога, що йде дамбою напроти Черкас. І ціла компанія місцевих дідів починає сперечатися між собою, з їхньої сторони лунаю "я водієм проробив все життя", "ти там останнього разу в війну їздив". Тому ми тихенько покидаємо цю компанію і їдемо по дамбі вздовж Дніпра. Хочеться покупатися, але ніде не знаходимо чистої води.
Аж біля Черкаської греблі ми знаходимо чисту воду і зупиняємося тут на деякий час, що покупатися та перепочити в тіні дерев.
Далі ми прямуємо через Кедину гору та Золотоношу аж до місця стоянки біля села Нова гребля. Нічого особливого, окрім того, що водії авто в цій місцині ніби подуріли.
Супій
Зупинилися ми на околиці села, біля річки Супій. Сьогодні ми стали на ночівлю ще засвітло, що дало нам змогу спокійно все встановити та ще й поспостерігати чудовий захід сонця. Ніхто нас тут не турбував, окрім мотоцикліста, який проїхався, щоб подивитися хто тут став на ночівлю. Найкраща стоянка, на якій вдалося добре відпочити.
День п'ятий
Канів
Встали ми досить рано і швиденько зібралися. Виїхали та покрутили педалі у сторону села Прохорівка. А там через Келеберду та Ліпляве невдовзі виїхали на трасу, яка веде на Канів та через Канівську ГЕС повернулися назад, на правий берег. Часу було вдосталь, тому ми заїхали в Канів і пообідали, назад вирішили проїхатися дамбою.
Ржищів
Додому залишилося зовсім нічого, тому ми їдемо непоспішаючи. Це була цікава подорож, про яку можна потім неодноразов згадувати. Для мене найцікавішим було проїхати подорож, яка буде протягом 5 днів. Віднайти для себе цікаві місця. І хоча на детальне їх вивчення не вистачало часу, проте стало зрозуміло, куди можна буде приїхати ще і на що звернути увагу наступного разу.
Візьми літо в руку, налий літо в келих - в самий крихітний, звичайно, з якого тільки і зробиш єдиний терпкий ковток; піднеси його до губ - і по жилах твоїх замість лютої зими побіжить спекотне літо...
Рей Бредбері, “Кульбабове вино”
Фотографії
Коментарі